Василь Вірастюк

Сталеве мотосерце

Довідка: Василь Вірастюк

Народився 22 квітня 1974 року в Івано-Франківську.
Заслужений майстер спорту України. Володар титулу «Найсильніша людина світу», неодноразовий чемпіон світу в силовому багатоборстві. З 2000 року займається силовим багатоборством STRONGESTMAN. З 2009 року – президент професійної Ліги стронгменів Україні.
Одружений. Має двох чудових синів.

З чого і як почалося Ваше знайомство з мототехнікою?

   З дитинства, як, мабуть, і у всіх. До дитячого садка, який я відвідував ще малим, продукти привозив дядько Михайло на трьохколісному мопеді «Муравей» з будкою. Працював він у садку тривалий час, а тому добре знав нас всіх. І коли ми вже виросли з дитячого віку, тоді дядько, маючи добрий настрій, дозволял нам проїхатися на цьому чудо-мопеді. Саме, на цьому трьохколіснику і була в нас така собі перша мотоциклетна практика. Дуже добре пам’ятаю: як тільки ми від’їжджали – то кермо так і починало ковбасити!… А ми ще пацани, нам сили не вистачало, і… ти їдеш, а його – ковбасить…ковбасить... Ну, а пізніше, як і в усіх пацанів, було велике бажання мати мопед – «Рига», «Карпати». Та мені тоді батьки не дозволили.
   Вже десь у років 17-18, побачив, що в мого знайомого – мотоцикл Yamaha, якась 400-тка «спорт». На той час це була техніка з області мрій! I от я з тремтячим серцем, але повний рішучості, йому й кажу: «Дай проїхатись!». Він питає: «А ти вмієш?». На що я впевнено відповідаю: «Та, звісно, вмію!», й подумки продовжую: «я ж ото колись на «Мурав’ї» їздив!». Тож сів я на мотоцикл, завів його, як розкрутив ручку… Мотоцикл як стартонув! Все відбувалося у нас на бульварі: 150 метрів прямої дороги, а потім Т-подібне перехрестя. І мій старт виявився таким швидким, що я навіть не встиг нормально сісти, і ноги залишились десь позаду… У мене ще майнула думка ввімкнути другу передачу, та я просто ногу не зміг закинути на підніжку… Хоч і добре, що я промазав по другій передачі, бо якби я тоді ввімкнув її – закінчив би свій шлях десь у будинку… Так от, не встиг ввімкнути другу передачу, а вже розумію, що треба гальмувати. А чим? Для мене ці мотоцикли (спортивні) дуже незручні, бо нога не закидається на підніжку, і, звісно, я і тоді промазую по гальмах. Бачу, що скоро стане зовсім запізно… І я починаю гальмувати ногами… Зупиняюсь посеред вулиці – добре, що хоч ні жодної машини не було...

От такі епізоди закарбувалися в моїй пам’яті. Час ішов, а бажання їздити – залишалось назавжди.

Тож бажання стало дійсністю. Як це відбулося? Коли Ви придбали свій теперішній мотоцикл Kawasaki?

   В 2008 році. Якось улітку в спорт клуб приїхав мій друг Олег на мотоциклі і сказав: «Я придбав собі мотоцикл! І вже місяць на ньому їжджу! Хочеш, поїдемо за місто, і я тобі дам спробувати?». Та, звичайно ж, поїхали!
   Там, за містом, спочатку трохи покатався на 250-тці кросовій (яку теж дали знайомі хлопці, що були з нами), щоб згадати що та як. А коли я поїздив, все згадав і сів на мотоцикл Олега, то… Все! Приїхав додому і кажу: «Я хочу придбати мотоцикл!».

І як до Вашого захоплення ставляться рідні?

   Молодшому дуже подобається, коли я його катаю. А старший син взагалі фанатіє від мототехніки! Якби в моєму мотоциклі була бокова підтримка, я б з ним їздив би десь в дальні поїздки. Хочу взимку поставити таку, як на «Голді», щоб бути впевненим в безпеці сина. Дружина ж спочатку віднеслася не дуже добре, бо часто бачила аварії та розуміла, що мотоцикл – це річ дуже небезпечна. Це вже після аварії на автомобілі вона зрозуміла, що для того, щоб потрапити в аварію, не обов’язково їздити на мотоциклі. А тоді… Перша її реакція: «Забудь думати!» – навіть не залишила мені ніякої альтернативи. Ніякі вмовляння не допомагали, і я розумів, що треба виходити з цього глухого кута нестандартними методами. Через пару днів кажу: «Ти подивись, які затори в Києві! Просто нереально їздити автомобілем! Напевне, треба мені купити якийсь маленький скутер…». А вона у відповідь: «Та ти уявляєш, як на такому скутері будеш смішно виглядати? Тобі треба щось більше…». Бачу, що ця тема їй вже ближча!… А коли я зауважив, що дві години витрачаю тільки на шлях до спорткомплексу (година – туди, година – назад) на тренування, вона замислилась. Я ж весь цей час при нагоді завжди заїжджав до мотосалонів, цікавився, приглядався. І одного дня ризикнув і кажу: «Ось, я знайшов під себе скутер, такий великий, на трьох колесах (Piaggio). Поїдемо, подивимось». Беру дружину і їдемо дивитись скутер. А тут же в салоні у другому ряду, за скутерами, стоять мотоцикли, і серед них цей – червоно-чорний «Вулкан». Вона дивиться на скутер, потім на мотоцикл і запитує: «А скільки коштує скутер?». Я відповідаю: «15 тисяч». «А мотоцикл?». Я кажу: «Двадцять одну тисячу». І тут моя дружина промовила таке довгоочікуване мною: «Фігня-різниця! Зате ти будеш мати мотоцикл! Та ще в хромі і кольору гарного!». Ось так я став власником «Кавасакі Вулкана».

Тобто, власником саме цього «Вулкана» Ви, можна сказати, стали випадково?

   Там були ще «Вулкани» дволітрові, але посадка була все ж таки інша. Та й практики в мене не було такої, щоб одразу на 2 літри сісти… Мені здається, що це було б помилкою. Я не розумію, як люди без досвіду відразу сідають на «Хаябусу» і… Тому, на мою думку, в мотоциклах дуже важливо рости поступово. Я зараз розумію, що вже маю достатньо практики, щоб поміняти 1,6 об’єм на 2,0 літри.

Будете міняти теж на Кавасакі?

Ще не вирішив. Дуже сподобався Suzuki Intruder 1800. Для мене в техніці важливо, щоб був запас потужності…

Як далеко їздите мотоциклом?

Нікуди дуже далеко я не їздив, тому що в мене банально не вистачає часу. Тільки от на «Тарасову Гору» вибиралися з друзями.

Що відчуваєте, як відома людина, будучи присутнім на мотозльоті? Відпочити, поспілкуватися з друзями вдається?

   Річ у тому, що ми фактично не проживали на території того містечка. По-перше, там дуже гамірно, по друге – рівень комфорту все ж таки геть інший. Ми зупинились у свого знайомого, в якого достатньо великий будинок поруч з місцем проведення зльоту.

А яке взагалі Ваше ставлення до мотозльотів?

   Нормальне. Взагалі, коли їдеш своєю компанією з друзями – дуже класно. І не важливо куди їдеш – кайфуєш від самої дороги… Буває, що просто на вихідних, спонтанно, ми з друзями телефонуємо один одному, збираємось і їдемо десь по області кататись. Вже два роки в мене є така думка: сісти на мотоцикл та поїхати до Закарпаття. Та в мене постійно не виходить. Ось я вже начебто все собі спланував, а потім вимушений змінювати плани: то якийсь турнір, то треба бути в Києві – я зараз очолюю професійну Лігу стронгменів України, – тому займаюсь організацією турнірів, зустрічаюсь с потенційними партнерами. Крім цього, в різних містах України проходять якісь свята, на які мене запрошують, а це все відбувається на вихідних... Тому, якщо є якісь поїздки, то вони зазвичай не дуже дальні і завжди спонтанні.

Скажіть, як Ви купуєте екіпіровку? Бо це є великою проблемою – найти мотоодяг як на велику людину, так і на маленьку. Та й для дітей…

Я і дотепер не маю нормальних штанів. З жилеткою мені пощастило, свій розмір я знайшов відразу. А ось куртку я придбав тільки через два роки…

Зрозуміло… Але Ваше відношення до екіпіровки взагалі яке? Просто є така молодь, яка вважає, що одягнув фанову курточку та бандану – і досить.

Ні, звісно, екіпіровка необхідна. Зрозуміло, що таке пекельне літо, яке було, не викликає бажання одягати рукавички, шолом та куртку… Однак, я знаю багато фактів зі знайомими мені людьми, коли екіп зберіг життя. Тож, думаю, що захист – необхідний!

Що для Вас є мотоцикл?

   Засіб пересування. Я не можу сказати, що це – моє життя, оскільки для мене найголовнішим в житті є мої сини, сім'я. Але мотоцикл для мене є своєрідною віддушиною від буденного життя. Дивно, та коли ти сідаєш на мотоцикл, ти неначе стаєш особливим – є ти, і є усі інші. І було б непогано, щоб усі «інші» зважали на людей на двох колесах, і пам’ятали, що окрім авто на дорогах, є і мототехніка.

Ваші побажання читачам «МотоДрайву»?

Бути обережними на дорозі і не забувати, що життя дається тільки один раз.