Мой мотоцикл

«Звершилось!», – подумав собі, коли розрахувався за мотоцикл, за який ще вчора давав завдаток, а позавчора навіть не думав його купувати – бажання було, але не більше того. Зупиняло мене кілька факторів: немає гаражу, прав та й взагалі з технікою ніколи не дружив (карбюратор з генератором міг сплутати). Так, такі ще бувають! І це при тому, що я був щасливим власником міні-трайка «ГНОМ-4» і байка «ЗАЯЦ».

   Мотоцикл знайшов навіть не я, а Андрій – по оголошенню, і після не дуже довгих вагань їдемо на оглядини. Приїхали, і перед нашими очима постала така картина – стоїть МТ, обпертий циліндром на металевий ящик (такий, як колись «хліб-машини» позаду возили), мокрий, облізлий, але «Дніпро». Ви тільки вслухайтесь: «Дніпро-о-ооо»! В голові відразу чарівне марево – в руках руль, вітер в лице, шалені краєвиди, опозитний «пух-пух-пух», як годинник, рівнесенька серпантинна дорога в горах і ...
   Повернусь до сумного. Мотоцикл навіть завівся, правда, більше нагадував бензопилу по звуку і димів, здавалось, усюди. Вигляд був препаршивенький, але ціна в 3 «мертвих Франкліна», наявність документів і бажання мати мотоцикл – перемогли. Завантажили ми коня і мішок запчастин на причіп, прив`язали, накрили тентом і повезли в гараж (дощ лив, як з відра). Так я став власником МТ10-36, 83-го року (старший за мене, зараза!).
   За тиждень МТ-ешка вже їздила і радувала око, ну звичайно, не без стороннього втручання. Спочатку довелось відколупати декілька кілограмчиків масляно-болотяної суміші, висипати з карбів по чайній ложці піску, замінити котушку запалення, свічки, масло, і ще кілька дрібниць. До речі, своїх перших 100 метрів на байку запам`ятаю назавжди, я тоді отримав купу задоволення (не ту купу, що ви подумали!) і не збрешу, якщо скажу – адреналіну. Як не як, така маса і майже сорок коней для людини, яка вперше на байку – це щось.
   Правда, поїздив недовго, бо справа йшла до зими. Загнали байк в гараж і почалось. Тотальне розбирання і дефектування, біганина по запчастини мало не щодня – постійно вилазило щось нове. Багато чому навчився за цей період, переконався, що багато нових запчастин виявляються гіршими за ті, які, на мою думку, вимагали заміни. Одним словом, якщо деталі не «МАДЕ ІН СОВДЕП», то це повне «ВАПНО»! Книгу перегорнув вздовж і впоперек, перечитав сайт «Оппозит.ру», і багато інших форумів.
   Весь вільний час проводив в гаражі. Брудні руки і одяг з легким ароматом бензину чи розчинника стали звичною справою (улюбленими парфумами), правда, бували й моменти, коли хотілось плюнути на все, але... Якщо б мені не допомагав Андрій, то я б не впорався і до наступної весни.
   В зимово-морозяний період довелось обмежити візити в гараж, тобто, від половини грудня і майже до березня не робилось фактично нічого, хіба що знайшов за цей період шолом, доробив категорію «А» (ніколи не міг подумати, що сяду на мотоцикл), і вирішив питання з техоглядом.
   І тут запахло весною, блиснуло сонце, на вулиці почали з’являтись двоколісні, а мій ще не готовий ( в середині аж коти шкребуть!) і відразу походи в гараж відновились. Якраз до цього часу «пан-майстер» шліфанули клапани з сідлами (постійно мене «завтрами» годував: «завтра приходь, завтра») і вже на початку березня я САМ збираю свого звіра! Після того, як відвідав «МОТОБАЙК» і привіз ще мотонастрою, робота справді закипіла. До середини квітня все практично було готове.

І ось ця довгоочікувана мить. Ключ повернутий, нога на кіку, все документується на відео, три-чот-т-тири і... ййє-єєє-єєєєєє! Як заревів без «глушків» байк, аж в грудях загриміло, як кажуть з «пів-тика» завівся і це в такого «тєхнаря», як я! Стою щасливий і обалдівший, і насолоджуюсь миттю.
   Чесно, здивуванню моєму не було меж, справа в тому, що коли навішував проводку, до рук попались два цікавих дроти: один з позначкою «х.й.з.н.» а другий порожній (перед тим, як знімати, я всі дроти попідписував), деякі погубились, але, тим не менш, результат «на лицо» .
   Не пройшло і декількох днів, як був погнутий невеликий металевий парапет, переднє крило і вирваний поворот, але «нє упал». Потім за літо таки падав 2 рази. Досить важко таку вагу контролювати! Вперше це сталось, коли пробирався через колію в болоті, повертаючись з рибалки – м`яке приземлення (як мій друг сказав: «Ну що, заземлився?»), а другий раз вже навіть боліло, падав на асфальт (екстрене гальмування, заднє колесо юзом і... лллляп! – є контакт!), зірвав клапанну кришку і трохи шкіри, бо якраз того разу не одягнув рукавиць.
   Хоч я нічого особливого з мотоциклом не зробив, а тільки перебрав, довів до пуття (як я думав на той момент), перетрусив коробку, замінив генератор, всі сальники, диски, віддраїв, пофарбував, і ще купу всяких дрібниць зробив, одним словом – «підшаманив», все одно страшенно задоволений. Був і один гарний сюрприз – поршнева виявилась новою. При купівлі попередній власник бився в груди і казав: «мотоцикл відмінний!», можливо він і «відмінний», тільки я не знаю, в якому місці, бо розібравши його практично до останньої гайки, я такого закутку не знайшов, але тим не менш для мене це таки найкращий байк, бо в нього вкладено багато власної праці і навіть частинка душі.
   Я дуже задоволений, багато чого довідався та навчився за такий короткий період. Познайомився з багатьма цікавими людьми, завів нових друзів, тішуся своєму новому захопленню, страшенно радий, що відкрив для себе мотоцикли. А допоміг мені у цьому «МотоДрайв», саме з перегляду журналу все і почалось.

Текст: Назарій Борачок, м. Львів

Фото: надані автором