Мотоцикл для шиномонтажника

Мотоцикл для шиномонтажника 

– Щось ви цей… якісь розстроєні, чи що? То вже їдьте собі, їдьте, – розуміючи сказав ДАІшник, і водій автомобіля аж отетерів! Цей ж треба – навіть міліціанти його відпускають з миром! А що, власне, сталось? І раптом у передньому дзеркалі він побачив мученицький погляд темного від втоми обличчя. Авжеж, з такою «міною» навіть у дідька лисого можна жалість викликати. Але хто інший на його місці сяяв би бадьорістю? Це ж лише подумати: кілька діб без сну, закупівля й перевірка товару, нестерпно довге очікування на митниці, бесіди із менш лояльними представниками дорожньо-патрульної служби, сотні кілометрів шляху в розігрітому до точки кипіння салоні й врешті уже майже біля рідного міста ще одна зустріч з ДАІшником. Добре, хоч цей виявився благородним, а то б у нашого героя точно терпець увірвався й, не соромлячись виразів, він би розказав що і про кого думає...

Замість передмови

   У житті кожного чоловіка трапляється момент, коли він, озираючись на пройдений шлях, впадає в депресію від того, що в минулому досягнуто замало, а в майбутньому немає на що сподіватися. Це, так звана, криза середнього віку і треба мати мужність та волю, аби успішно її подолати, зробити якийсь неймовірний в очах близьких і друзів крок. Крок, що подолає цю кризу, додасть наснагу та інтерес до життя.
    Саме такий критичний період настав у Олександра. Тому вдома він ще не раз згадував жалісливі слова «благородного міліціанта» і постійно у свідомість стукала нав’язлива ідея – час щось змінювати, час нарешті зруйнувати повсякденну рутину. Внутрішній голос закликав до початку чогось абсолютно нового.
   Ось так несподівано для самого себе Олександр Галузинський у 47 років вперше в житті прокотився на мотоциклі, і трапилось неймовірне – він одразу став байкером. З сумом знявши руки з керма мотоцикла друга, Саша не міг второпати, як же ж раніше він не сів у сідло байка?!.. І тому вже через тиждень у повному шкіряному екіпі чолов’яга ганяв по двадцятип’ятитисячному райцентрі Гайсин на власному «QINGQI 250», провокуючи провінційних мешканців на вигуки: «Зовсім з глузду з’їхав на старості літ!». І лише більш просунуті знайомі, розуміючи його, кивали головами: «Що подієш – сивина в бороду…. Дасть Бог, це швидко минеться». Та, на щастя, не минулося. Олександр і сам зрозумів, що захоплення двохколісною технікою – це надовго і всерйоз, тому того ж року його «конюшня» поповнилась японцем Suzuki Intruder 400.

Чому SHINA?

   Масивний, як для своєї кубатури, «японець» був безвідмовний у мандрівках на будь-яку відстань, але все-таки чогось не вистачало. Чого саме? Відповідь випливла на поверхню сама собою, коли дружина Олександра марно намагалася упхнути у тісні шкіряні кофри хоча б найнеобхідніші речі.
– Так, місця явно малувато. На цей «Інтрудер» валізку не завадило б приліпити, – зітхала жінка, а Олександр вже міркував, як же вирішити ситуацію, але, щоб при цьому байк не втратив свій первозданний шарм.
   Природно – хотілося чогось ексклюзивного й досі небаченого, а ще, аби майбутнє творіння відповідало характеру й виду діяльності його власника. Та оскільки Олександр Галузинський є славетним на всю округу шиномонтажником, то і сам байк повинен красномовно про це свідчити. Саме так народилася ідея скомпонувати щось подібне до гігантських коліс, а далі – пішло поїхало. Дизайн і проект моделі придумав байкер-земляк Саня ХУДОЖНИК; хлопці із дружньої компанії Аrty.plast зварили каркаси і рами під кофри. Наступний крок – задування каркасу монтажною піною й виготовлення коробу і головне – рельєфу протектора з пінопласту. Після цього всі інші маніпуляції здійснювались в майстерні шиномонтажника. Тоді Олександр ще не знав, що нанесення скловолокна на хитромудру рельєфну поверхню – то дійсно ювелірна справа. Деякі матеріали несумісні один з одними, тому довелося навчити їх «товаришувати» між собою. Адже пінопласт розчинявся в стиролі, що входить до складу поліефірної смоли, через це застосовувався розділювач. Щоб його зафіксувати на болванці, Олександр сплітав ціле мереживо з тонкого дроту. Все це робилося, як то кажуть, без відриву від виробництва. І тому доводилося розриватися між колесами клієнтів і своїми пластиковими «колесами». А це, варто зауважити, дуже нервує: поліефір не терпить зволікання – твердіє швидко, похибки виправляються важко.
   Та, незважаючи на труднощі, поступово матеріалізувалась задумана ідея. Залишились кінцеві процедури – шпаклювання, фарбування і лакування. Цю роботу він передав фахівцям свєї справи, як і під'єднання музики та електрики.
   Останні акорди – виготовлення сідла, нових зручних підніжок, надання форми лобовому склу, Саша завершив на одному подиху. Все! Перед Олександром у всій красі та величі постав не просто Suzuki Intruder, а неперевершений мотоцикл для істинного байкера та… шиномонтажника.
   У чому секрет успіху? Для Олександра Галузинського і дизайнера Олександра Нечепуренка (ХУДОЖНИКА) все елементарно. Головне – не злякатись гучної назви відомого бренда, не заангажовувати свідомість стереотипом, що все японське – це досконалість у чистому вигляді, яку звичайні смертні не вправі змінювати, а просто творити. Так, найголовніше сміливо втілювати всі найкреативніші ідеї й не зважати на критику фанатів первозданних Suzuki чи Honda. Бо ж варто навіть їм побачити кінцевий результат, як … та в них слів не вистачає, аби передати свій захват!

Додаткові дані

• оригінальна конструкція Suzuki Intruder 400 не змінена;

• тривалість роботи – 5 місяців;

• максимальна швидкість: до тюнінга – 160 км/год., після – 150 км/год.;

• і головне – у кофрах тепер знайшлося місце не тільки для намету і ковдри, а й для чималої косметички дружини. 

Полное или частичное копирование статьи только со ссылкой на  http://motodrive.com.ua

Текст: Ірина Мамрига
Фото: надані автором