"НАМУ";лед тронулся?

От редакции:

Наша идея создать нечто вроде «клуба мотовзаимопомощи» впервые была реализована силами редакции еще в 2005 году, когда в журнале «МотоДрайв» была опубликована так называемая «Карта мотодвижения Украины», где были собраны контакты всех, кто на тот момент согласился добровольно помогать попавшим в неприятные ситуации мотоциклистам в их районе (поселке, городе и т.д.). Этот проект работает до сих пор, но, к сожалению, он работает только в ограниченном секторе задач, решение более глобальных и глубоких проблем мотолюдей ему не под силу (например, элементы пассивной безопасности на дорогах, таможенные вопросы, защита прав, изменение законодательства и прочее). Для этого нужна ОФИЦИАЛЬНАЯ сила. Два года назад мы поддержали подобное начинание «снизу» и приняли самое активное участие в его развитии. Однако в том случае у нас не было «локомотива», а инициатива снизу была очень вялой. Даже публикация в МотоДрайве «Моя хата с краю?» не помогла. Мы смогли собрать только 7 протоколов местных отделений из 14-ти необходимых для получения организацией полноценной регистрации в Министерстве юстиции. НО! Ни ОДНА общественная организация не сможет долго просуществовать без РЕАЛЬНОЙ инициативы простых людей, разделяющих ее цели, а также – без РЕАЛЬНОГО лидера, кандидатура которого поддерживается большинством ее членов.

И эти два момента в настоящее время имеются: в НАМУ – Национальной ассоциации мотоциклистов Украины.

МД: Які цілі і завдання цієї організації?

   POLK: Метою Національної асоціації мотоциклістів України є захист інтересів мотоциклістів на державному та місцевих рівнях. Варто додати, що під «мотоциклістами» розуміються всі, хто їздить на двох колесах, скутеристи також. І не лише їздить – НАМУ відкрита і для тих, хто поки що не має мотоцикла або скутера, але бажає в майбутньому стати мотоциклістом/скутеристом.
   Взагалі, на мій погляд, варто вести мову про місію НАМУ. Я її бачу в тому, щоб змінити українське суспільство. Змінити в одному, маленькому, напрямку: у ставленні до мотоциклів і скутерів – адже це не просто зручні транспортні засоби, це і більш чисте, порівняно з автомобілями, навколишнє середовище, і вирішення проблем транспортних заторів у великих містах, і чудовий виховний засіб для дітей та молоді, і спорт, і, нарешті, активний спосіб життя! Спочатку фізично активний, але з часом мотоциклісти та байкери у своїй більшості стають і суспільно активними, тобто творять суспільний прошарок тих, хто не лише споживає, а тих, хто творить.
   У нас, мотоциклістів, є конкретні проблеми з пристосуванням дорожньої мережі у містах та поза ними для безпечного руху «двоколісних», з оптимізацією митних правил, з відношенням до нас з боку співробітників ДАІ та інших учасників дорожнього руху, з тими помилковими стереотипами, створеними про байкерів Голівудом та підтриманих нашими не дуже обізнаними ЗМІ. Великою проблемою є те, що кожен день на скутери сідають діти, які не мають уявлення про небезпеки, пов'язані з двома колесами, внаслідок чого вони або гинуть, або калічаться. Збільшується потік європейських мототуристів через Україну, але забезпечення їхніх подорожей на рівні євростандартів – також проблема. Вирішення перерахованих та інших проблем і є завданнями, які стоять перед НАМУ.

МД: Розкажіть, з чого починалася сама ідея такої асоціації? Що стало поштовхом?

   POLK: Влітку 2008 року з'явилася інформація про програму «МотоХелп», яку започаткувала Українська Байкерська Конфедерація. Ця програма мене зацікавила, але я побачив один, на мій погляд дуже важливий «прокол» – команда «МХ» не була юридичною особою, гроші, без яких, нажаль, вона існувати довго не могла, передавалися «під чесне слово». Тому було потрібно їй дати «дах» у вигляді загальноукраїнської мотоциклетної громадської організації. На той час я вже був трохи обізнаний з діяльністю АМА (американської мотоциклетної асоціації – прим. ред.). На форумі motodrive.com.ua читав про спроби перевести УБК в юридичну площину та про спробу створити ОО «Мотодвижение Украины». Потім я познайомився з членами УБК i прийшов до висновку, що потрібно створювати нову організацію, аналогічну АМА та європейським мотоасоціаціям, які вже об'єдналися у FEMA, Федерацію європейських мотоасоціацій.

МД: Як вам вдалося переконати людей в регіонах, що це «серйозно і надовго»?

   POLK: Переконати? Але ж люди, і мотоциклісти у тому числі, різні. Ми не намагалися «переконати», ми виходили з того, що є люди, які вже «переконані», потрібно лише їх знайти. От ми і шукали тих, кого не потрібно переконувати, хто вже готовий приступити до роботи. І пішли шляхом особистих контактів всіх членів організаційного комітету. Але не тільки – ми «шерстили» Інтернет і вишукували активних людей, тих, хто вже щось робить для моторуху: взаємодопомога, організація мотофестів, мотошоу, поїздки до дітей, екологічні акції, боротьба з нечистоплотними даішниками і тому подібне. Після чого команда оргкомітету виїжджала на місця і проводила очні зустрічі з місцевими активістами. Не всі наші контакти були успішними. Але нас це не зупиняло, ми шукали знову і знову, і результат, як бачите, є! Мабуть тому, що ми не відступали, тому, що ми переконані в успішності започаткованої справи, незалежно від того, хто конкретно буде діяти в тому чи іншому регіоні, люди нам повірили. Також не варто забувати – керівництво НАМУ обирається демократичним шляхом, наперед не було відомо, хто буде Президентом, хто ввійде до складу інших керівних органів. Отже з самого початку був знятий фактор протистояння «регіони-центр», який дуже шкодить громадським організаціям.

МД: Багато мотоциклістів скептично настроєні. Вони сумніваються, що щось може вийти, адже спроби створити аналогічну структуру були і раніше – і вони не були успішними…

   POLK: Ну то й що? По перше, зарубіжний досвід показує, що лише 10-30% відсотків мотоциклістів даної країни стають членам національних мотоасоціацій, отже нічого дивного, тим більше страшного, у цьому немає. В Україні за різними оцінками вже більше півмільйона «двоколесних». Наш ресурс – це майже 150 тисяч потенціальних членів. А ті «багато», про яких ви запитуєте, складають біля 350 тисяч. Значить, асоціація не для них, вони залишаться вільними байкерами, або приеднаються до різноманітних маленьких угруповань. І це нормально! По друге, попередні спроби створення подібних організацій хоч і не привели до створення загальноукраїнської мотоорганізації, але підготували ґрунт, на якому зараз створено НАМУ. Тому то я і не приписую собі, чи комусь із членів оргкомітету авторство. Ми лише продовжили роботу, розпочату нашими попередниками.

МД: У яких регіонах є представники НАМУ?

   POLK: Київ, Автономна республіка Крим, області: Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Запорізька, Київська, Кіровоградська, Львівська, Полтавська, Тернопільська, Харківська, Хмельницька, Чернігівська. Крім того ось-ось з'являться місцеві осередки у Волинській, Одеській, Херсонській, Миколаївській та Черкаській областях. Власне, немає ніякого сумніву, що НАМУ «накриє» всю Україну, адже вона працюватиме на благо всіх мотоциклістів, незалежно від місця проживання. Потрібен лише час.

МД: Що таке «місцеві відділення НАМУ»? Адже пізніше саме вони повинні стати опорою організації?

   POLK: Правильніше писати «місцеві осередки» – саме така назва визначена Законом України «Про об'єднання громадян», на підставі якого і створена НАМУ. Інакше їх можна назвати міськими (сільськими, селищними) організаціями НАМУ. Вони об'єднують всіх членів НАМУ, які мешкають у даному населеному пункті. Але не просто об'єднують – вони ведуть всю діяльність в рамках НАМУ на своїй території.

МД: А де можна детальніше прочитати про НАМУ?

   POLK: Наразі ми працюємо над створенням сайту НАМУ, плануємо його запуск протягом місяця-двох. На ньому буде розміщена вся інформація щодо Національної асоціації мотоциклістів України.

МД: Як стати членом цієї організації і що вона дає кожному конкретному мотоциклісту або скутеристу?

   POLK: Щоб стати членом НАМУ потрібно подати заяву вступу в місцевий осередок НАМУ за місцем свого проживання. Якщо ж у вашому місті/селищі/селі ще не існує місцевий осередок, ви можете стати його засновником – для цього потрібно зв'язатися з керівництвом НАМУ. Вам буде надана всебічна допомога, аж до виїзду на місце представників керівництва або інших, вже існуючих місцевих осередків.

МД: Пару слів про себе. Звідки у вас стільки завзятості, воля і наполегливість?

   POLK: Складно сказати… Мабуть, все моє життя послужило тому, що я саме такий, яким є. В першу чергу, це приклад батька, Олександра Панасовича, який самотужки здолав шлях від селянського сина до представника УРСР в одній з комісій ООН, професора, академіка АЕН України, і нині, у свої вісімдесят років, продовжує викладати, писати підручники для студентів-економістів.
   Не останню роль зіграло і те, що від природи я був хворобливий і слабкий фізично настільки, що приписна комісія визнала мене непридатним до військової служби. У 17 років поставив собі за мету подолати ці свої вади. День у день я тягав гантелі, штангу, бігав – за два роки мене прийняли до військового училища. Бігав марш-кидки по двадцять кілометрів, тягав гирі, плавав, а мій підрозділ завжди був в числі кращих по «фізо» в частинах, де я служив.
   Випало тричі вчитися у ВУЗах – у Харкові, Одесі, Києві, а це не легке завдання, особливо тоді, коли треба поєднувати навчання з військовою службою.
Військова служба протягом тридцяти років – був взводним, ротним, комбатом, закінчив службу старшим офіцером Генерального штабу Збройних Сил України. Де служити не вибирав, побував і в Польщі, і в Закавказзі, і на південному Уралі.
   Ну і, якщо вже говорити про конкретну справу – про створення НАМУ, то тут величезну роль зіграла підтримка з боку команди, оргкомітету по створенню НАМУ. Особливо я хочу виділити ОЛВI, яка, не входячи формально до складу оргкомітету, дуже діяльно включилася в роботу, очолила Київський міський осередок НАМУ (наразі найбільший), брала участь в багатьох поїздках по регіонах і своєю невичерпною енергією та оптимізмом надихала мене на подальшу роботу.

Беседовала: Lilia
Интервью: Константин Жук (POLK), Президент НАМУ
Фото: Геннадий Ачкасов