КицIвка: Сахара по-харкIвськI

   Дехто вважає, що ендуро — це окрема дисципліна мотоспорту, інші — що це різновид спеціалізованих мотоциклів. Але існує й така думка, що це — перш за все притаманна деяким особистостям схильність їхати куди є бажання, а не туди, де існує гарна дорога. Тож на вилазку були запрошені всі бажаючі.

   На жаль, два ендуриста (в першому розумінні цього слова) не знайшли можливості поїхати, ще одна суміш Яви та кросової ЧЗ теж виявилася неготовою. Але напередодні тимчасово безлошадний Crazy biker оперативно рекрутував пару опозитчиків. Потому остаточний склад виглядав так: Юра на передбачливо роздягненому Трансальпі 400, вінтажні опозити — К750 з люлькою та екіпажем з трьох чоловік (Чиж, Толян та Crazy biker), та М72 Жені з подругою. Serzh, власник поки що “хворої” Africa Twin, попри все вирішив їхати на 50-ти кубовому скутері. Ну і, звісно, я на Degree 250. Три різнокаліберні Хонди та два "касона" — в цьому щось є. Туристичний мотлох, а також запаси пива розподіляються між люлькою та Degree — інші мотоцикли не мають багажників. Вирушаємо, відпустивши завчасно Serzh'a на скутері вперед.

   Їдемо на танковий полігон під Кицівку. Зазвичай туди з Харкова зручно їхати Ростовською трасою до Чугуїва, там звернути на Печеніги, а на виїзді з села Кицівка — на ґрунтовку праворуч. Але наприкінці березня не дуже приваблює перспектива долати 70 кілометрів швидкісною магістраллю. Тому, аби не мерзнути на трасі, приймається рішення грітися ґрунтовками через Шостакове, Піщане, Велику Бабку та П'ятницьке, щоб якомога менше їхати Старосалтівською трасою. До того ж ґрунтовка там пролягає вздовж мальовничого лісу, а колії від кращих друзів мототуриста — лісовозів додадуть веселощів.

   Залишивши в Великій Бабці пародію на асфальтову дорогу, Хонди весело вирвалися на оперативний простір та непомітно для себе загубили "касонів". Чекати вирішили по той бік еталонних колій від лісовозів. З'являється Женя. Незважаючи на мої красномовні рухи, якими я намагався показати найкращу дорогу, він пірнув в найглибшу колію та героїчно її здолав. І то правда, чи не за цим ми сюди поперлися? Нарешті з'являється Чиж. Як виявилося, він спромігся знайти багнюку по коліно (я її не бачив ніде). Проїзд люльки стає очікуваним атракціоном. З'ясовується, що Crazy biker, знервований незвичним становищем пасажира люльки, поглинув трохи забагато пива. В Кицівці швидко поповнюємо запаси та поспішаємо в піски.
   В Харківській області вистачає мальовничих піщаних місцевостей, але виглядають вони доволі одноманітно: дорога пролягає скрізь штучні соснові ліси або по заливним лукам. Під Кицівкою ж зовсім інша справа — тут знаходиться клаптик майже справжньої пустелі. Шлях виходить на вершину пагорба, лісок раптово залишається позаду і далі несподівано відкривається захопливий краєвид. Широка долина, вкрита кучугурами майже до Сіверського Донцю, який ховається в деревах далеко внизу, майже на горизонті. Напевно, саме так виглядали колись і численні піски, які зараз знаходяться під штучними лісами. Тут спокійно, майже ніколи я не зустрічав людей.
   Дивно що зовсім поряд з Харковом існує таке первинне місце. Справа в тому, що ще танковий полігон. За радянських часів він суворо охоронявся, потім військові його покинули. Останні два роки військові знов користуються полігоном, але тільки в робочі дні. В такому разі вони блокують постами всі в'їзди. Тож, якщо ви змогли потрапити на полігон, це означає, що вам нічого не загрожує.
   Піщаний ґрунт подекуди голий, але найчастіше вкритий шаром чи то моху, чи то лишайника. Дюни та пагорби різноманітять дорогу до Донцю, але набагато цікавіше їхати без дороги, навпростець. Тільки потрібно бути уважним, тому що трапляється досить багато іржавих спотворених залізяк, об які легко порізати гуму. Берег Донцю порослий лісом і дуже примхливо вигинається, тому знайти його часто нелегко. Якихось сто метрів у бік — і ріка може сховатися у самому несподіваному напрямку. В пошуках допоможуть ледве наїжджені стежки, якими ймовірно, інколи користуються рибалки. Ці стежки часто самі по собі слугують викликом для позадорожних пригод. Якщо трапляється тільки один вихідний, я полюбляю приїздити саме сюди. Особисто для мене це ідеальне місце, щоб "випустити пару" та побути наодинці з природою.
   Табір ставимо в сосновому оазисі посеред барханів. Маю традицію не брати з собою дужку для казана, а виготовляти її з підніжного матеріалу. Цього разу це була трофейна німецька “колючка”. Куліш з пивом, повний місяць над головою — такою запам'яталася остання ніч березня.
   Наступного дня вволю поганяли по кучугурам, поїздили по лісам та помісили багнюку в заплаві Сіверського Донця. Дуже здивував Serzh на скутері, який дуже природно почувався на піску, а Юра на Transalp'і навіть виконав стрибок.
   P.S. Давно кортить організувати в цій чудовій місцевості щось на кшталт зльоту мототуристів, а також аматорські перегони з GPS-ориєнтуванням, свого роду міні-раллі-рейд (класичне ориєнтування тут навряд чи можливе). Тож, якщо є зацікавлені, спроможні допомогти з організацією (особливо з юридичною частиною) — буду вдячний за допомогу!

   Їдемо на танковий полігон під Кицівку.
   Зазвичай, туди з Харкова зручно їхати Ростовською трасою до Чугуєва, там звернути на Печеніги, а на виїзді з села Кицівка, і на ґрунтовку праворуч.
   Також можливо туди потрапити через Печеніги та сосновий ліс. Ця дорога хоч і довша, але дозволяє повільно пристосовуватись до зміни ґрунту, до того ж вона не має істотних перепадів висоти. Ще можливий заїзд з іншого берега Донцю, з села Леб'яже, містком. В цьому разі випаде нагода помилуватись заплавою ріки.