"Бджола" від Arty.plast та Honda

"Бджола" від Arty.plast та Honda

   Сезону-2009 Мото-Україну шокував грандіозний монстр, у якого перевтілилась і без того стильна й потужна Honda VTX 1300. Байк із бджолиним задом та розмірами мамонта привертав до себе увагу навіть бувалих байкерів, у яких лише від одного споглядання котилась слинка. Як же з’явилось це диво? На таке запитання відповів його власник Олександр Нечепуренко, або просто й скромно – Художник (Арті) – як у байкерських колах, так і в житті.

Сань, погодься: переробка японських мотоциклів – явище досить рідкісне. Як же ти «докотився» до такого шаленого вчинку?

   По-перше, я нічого не перероблював, а просто доповнив. За основу взяв американський байк, якого не змінювали самі японці. Насамперед, я захотів зробити габаритний мот, залишивши на ньому все рідне. Та перед цим у мене була дещо нав’язлива думка – придбати «Голду», навіть поїхав за нею. Але в останню мить передумав і вирішив зайнятись цим мотоциклом. Вдень 28 лютого прокатався на оригіналі востаннє, а ввечері його розібрав. Першого травня я вже виїхав на повністю оновленому байку і ще раз переконався, що не прогадав. Так, у Одесі зустрівся з одним байкером, котрий, як тільки побачив мій мот, аж за серце вхопився. Ну, я жартую, звісно. Але… Словом, він проміняв таку ж саму Хонду VTX на «Голд Вінг». А кого зараз здивуєш «Голдою»?! Всі вже до неї звикли, туди нічого нового приліпити неможливо. Ну, може, якісь лампочки, нержавіюча сталь – і все. А тут абсолютно нова форма, вигляд.
   На зльоті в Севастополі був повний вибух, коли я приїхав. Реакцію треба було бачити! А для мене це і є найбільша нагорода, коли народ «квадратними очима» витріщається на мій байк, у всіх аж щелепи повідвисали. Спершу навіть ніхто не вірив, що байк саморобний.
   Дивлячись на краплеподібні форми твого мотоцикла, у мене особисто виникають асоціації з фантастичними фільмами про космос, зорельоти, дивовижні цивілізації…
  І про зелених чоловічків (сміється). Знаєш, кожен бачить у цьому мотоциклі щось своє. Та для мене, як це меркантильне б не звучало, в усій затії найважливішим було практичне призначення. Нічого нового не відкрию, якщо скажу, що усіх байкерів найбільше хвилює, куди скласти речі.

Практичність – це класно. Ну, а звідки взялася ідея щодо самих форм?

   Почну здалеку: розумієш, мене звеселяють різні коментарі. Якось стою на одному зльоті й краєм вуха слухаю, що про мій мот говорять двоє мужиків. Тринділи вони й тринділи, а потім один каже: «Ти уявляєш, що твориться в нього в голові, якщо він до такого додумався?». Ось і відповідь: ти прийшла до художника, а у мене цих ідей вистачає, скільки хочеш і для чого завгодно. Я прагнув, щоб мій байк ні на що не був схожим. Тому я перерив повно матеріалів в Інтернеті, аби зробити таке, чого ні в кого немає. Тепер моє експериментальне творіння обзивають по-різному – і помпезним, і бундючним, та я ні на кого не ображаюсь. Ті, які ніколи не бачили «Victory» із «знанням» справи запитують: «Це що – «Вікторі?». Насправді, віддалена подібність є лише завдяки витягнутій задній частини. До речі, у мене є фотка, де вони стоять поряд, і варто сказати – абсолютно різні.

А не боїшся, що хтось скопіює твій мот?

   Це для мене – не страх. Навіть підозрюю, що наступного сезону з’явиться клон. Запам’ятав, як у Києві один чувак фоткав мій байк у різних ракурсах, підозріло довго й нудно розпитував про всяку всячину. Тому я вже морально налаштувався на зустріч з мотоблизнюком. Все одно українські байкери знають, хто автор оригіналу…

Якщо втрачати вже нічого, то поділись секретом зміни зовнішності мотоцикла...

   Найперший і вирішальний крок – це створення ескізу. Передусім необхідно уявити те, що прагнеш зробити. Потім усе стандартно: закупівля матеріалів, зварювання каркасу і рами під кофри, видування форми, обклейка, шпаклівка, шліфування, фарбування, виготовлення шкіряних виробів (ременів, спинки заднього сидіння), монтаж на мотоцикл та, звичайно, електрика, музика. Найдовші процеси – це шпаклівка і шліфування.

І це все власними руками?

   Взагалі ми дружно працювали в компанії аrty.plast. Це така собі творча майстерня, де кожен фахівець своєї справи. Багато мені допомагали друзі. Дуже їм вдячний. Крім мого мотоциклу ми тюнінгували ще кілька, а також виконуємо аерографію.

Якщо чесно, ти чекав такого результату?

   Треба все робити ідеально, погано завжди саме вийде. Якби готувався до чогось гіршого, то взагалі б не починав цю затію.

Які можуть бути типові помилки в процесі виробництва?

   Конкретно сказати не можу. Але ще раз повторюю: я мот не перероблював, раму не доварював, а тільки доповнив. У таких випадках змінювати конструкцію не варто. На заводі ж не дурні його складали... Все прораховано, тому не можна було робити байк надто важким чи масивним.

Та всеж таки парусність збільшилась. Це не заважає на дорогах, наприклад, при обгоні?

   До всього треба звикати. На мотоциклі все зайве заважає, це ж не автомобіль. Тим більше, після оновлення, це вже зовсім інша модель. Тепер байк не так себе поводить на дорозі з пасажиром та вантажем. Але, не покривлю душею, якщо відповім перед байкерським народом, що недоліків немає. Є лише переваги: практичність (місце для шмоток), захист завдяки обтічності спереду (в дощ ноги сухі). Та я просто відпочиваю в дальняках! Я вже накатав 16 тисяч кілометрів за сезон-2009 і нічого не поламалось, не побилось, не лопнуло і не тріснуло.

Не ставив собі запитання: навіщо у твоєму розміреному житті ці мотоцикли?

   На щастя чи на жаль, моє життя ніколи не було розміреним. А мотоцикли? Зараз почну ліпити ту фразу, яку ліплять всі, що це «політ душі й інші приколи»... Ні, хочу сказати дійсно те, що відчуваю. Так, байк – це не необхідність на чомусь зекономити чи переїхати з пункту А в пункт Б. Спробую лаконічно: це просто романтика, яка переростає в таку річ, що затягує і не відпускає. Наприклад, я на перший зльот поїхав у 2005 році на 125-кубовому скутері. А зараз, як бачиш, доріс до 1300 «кубиків». Без зайвої скромності зазначу, що цього сезону мій мот всюди був фаворитом глядацьких симпатій. Правда, ніякі кубки не вручали, бо на конкурси для перероблених іномарок я не потрапляв. Можливо, їх і взагалі немає в Україні.

Потрапляв колись у дорожньо-транспортні пригоди?

   О, так – якось падав. Але нічого – живий. Синці посходили десь через місяць, мот сам відремонтував. З ДАІшниками також були «приємні» зустрічі. За мій довгий язик мені були б втулили 2400 гривень штрафу, але врешті-решт обійшлося п’ятдесятьма. Якось забув вдома талон техогляду, хоча завжди беру з собою весь пакет документів. А зазвичай на трасі мене не зупиняють: музика волає, я їм посигналив і поїхав собі далі...

Що ж, нехай і надалі щастить. Дякую за розмову.

Розмовляла: Ірина Мамрига, 
Вінницька обл.

Полное или частичное копирование статьи только со ссылкой на  http://motodrive.com.ua