БIльське городище

   Це, можливо, єдине місце на півночі України, відоме стародавнім грекам. Геродот називає його Гелоном. Свого часу це укріплення (або місто) було столицею так званих скіфів-орачів, яких деякі вчені вважають праслов'янами. Вони займалися землеробством та садівництвом, на відміну від справжніх, "царських" скіфів, які були кочовими скотарями. Втім, скіфам-орачам (гелонам) це не завадило на боці "царських" скіфів приймати участь в славнозвісній війні з перським царем Дарієм I.
   Перші земляні укріплення з'явилися тут ще до появи скіфів, в VIII ст. до н. е., потім декілька разів поновлювалися, досипалися та укріплювалися дерев'яними мурами на протязі VII-II ст. до н. е. Загальна довжина валів складає 34 кілометри (!), площа — 4000 гектарів (!!!).

   Більське городище - унікальний комплекс пам'яток археології, історії, історичного ландшафту та природи, розташований на площі 5271 га. Рішенням Полтавської обласної ради від 15 лютого 2001 року Більське городище та його округа проголошена охоронюваною археологічною територією.
   Будь-які земляні роботи, окрім сільськогосподарських, заборонені.

   Нам пощастило — ми знайшли археологів і з їх допомогою та порадами оглянули частину городища. Воно вражає своїми розмірами, до того ж природа тут просто дивовижна: мальовничі луки в заплаві старого та нового русла Ворскли, і круча правого берега ріки, на якій знаходяться ліс та городище, і зовсім рекордні для лісостепу висоти… Площа городища величезна, тому навіть на колесах важко за день побачити все, особливо якщо вперше опинитись тут. Тому дам кілька порад тим, хто бажає оглянути цю чудову пам'ятку.
   Про дорогу з Харкова. Якщо їхати своїм ходом, можливі три шляхи. Перший — Сумською трасою до Охтирки, в Охтирці звернути на Полтаву. Другий — Київською трасою, в Полтаві звернути на Охтирку. І, нарешті, правильний — через Старий Мерчик та Краснокутськ — секретною дорогою, якій щонайменше 15 років, але її досі немає на мапах автошляхів, але вона позначена на фізичних мапах. На відміну від Київської та Сумської трас, руху тут практично немає, асфальт в задовільному стані, до того ж на зворотному шляху є можливість побачити ще певну кількість пам'яток: садиби в Шарівці, Старому Мерчику та Володимирівці, Краснокутський дендропарк, Співаючі Тераси, музей в Пархомівці. Тож в такому разі після Колонтаїва шлях перетне дорога Полтава — Охтирка, по якій потрібно їхати праворуч (на північ), і невдовзі в'їхати в Котельву.
   Десь посередині міста (а воно, як не дивно, чималеньке) треба звернути ліворуч на не дуже примітну вуличку. На роздоріжжі з нею знаходяться церква (до речі, теж цікавий об'єкт), яку добре видно здалека, та автовокзал, якого майже не видно навіть впритул. Вказівника на Більськ, звісно, немає. Вуличка певний час плутає по Котельві та нарешті виводить на міст через Ворсклу. Перетнувши Ворсклу та звернувши праворуч, можна знайти дуже гарне місце для ночівлі.
   Далі дорога простує луками в старому руслі Ворскли, а потім зненацька з поворотом ліворуч починається підйом приблизно кілометровим серпантином. Десь посередині — криниця з дуже смачною водою та пам'ятник партизанам-ковпаківцям. Нагорі знов рівнина, дорога прорізає зовнішній вал, на протилежному узбіччі — план-схема пам'ятки.
   Про огляд. Зручніше оглядати городище починаючи з західного краю. Укріплення розташоване на відкритій місцевості, тому його гарно видно та зручно оглядати, на відміну від східного. Поруч з Західним укріпленням зазвичай декілька розкопів.
   Якщо ви потрапили в Більськ влітку, в першій половині дня на розкопах можна побачити археологів за роботою. З ними корисно познайомитись. Вони не кусаються, навпаки, дуже привітні й охоче розповідають про все, що вас цікавить. Копають археологи здебільшого дуже цікаві об'єкти — ковальські та гончарні майстерні і таке інше. В розмові з'ясувалося, наприклад, що саме тут був знайдений, зокрема, найдавніший у світі напильник (!), якому понад дві тисячі років. Тож у Більська є всі шанси з часом стати місцем паломництва кулібіних усіх народів. З нами археологам так сподобалося теревенити, що навіть запрошували залишитися на ніч в таборі для більш детальної розмови під горілку…
   На південний схід від Західного укріплення знаходиться величний курганний могильник Скоробір, до якого веде ґрунтовка. По описам, він складається з 8-ми довгих курганних насипів, які сходяться в одну точку на зразок зірки. На жаль, ми не мали часу туди потрапити.
   Через Лазьки ґрунтовкою знов можна потрапити в городище, в його частину під назвою "Велике укріплення". На схемі тут позначено величезну кількість селищ та могильників. Більша частина укріплення розпахана, тому в мене є великий сумнів щодо доцільності цього маршруту. Втім, є підозра, що більша частина більських сувенірів має походження саме з цієї місцевості.
   Якщо Велике укріплення не цікавить, зі Скоробору можна повертатися на схід вже знайомою дорогою. Маючи бажання залишитись на ніч, це зручно зробити або на березі Ворскли, або поряд з археологами. Їхній табір знаходиться в лісі на Східному укріпленні. Залишивши Більськ, невдовзі побачите роздоріжжя з ґрунтовкою. Там треба звернути ліворуч, потім праворуч і ви опинитесь біля будиночка, в якому мешкають німецькі археологи. Щоб знайти харків'ян, потрібно проїхати дорогою повз будинок до лісу, вже в лісі, майже зразу за валом, звернути праворуч і через декілька десятків метрів побачите наметовий табір, розташований прямо під валом з внутрішнього боку укріплення. Зазвичай археологи там мешкають з червня до початку вересня. З табору дуже зручно починати огляд східного укріплення. До того ж, тут у разі потреби можна залишити мотоцикл.
   Якщо нема бажання залишатись на ночівлю, або варіант біля Ворскли більш привабливий, можна потрапити в східне укріплення з дороги. Для цього потрібно їхати майже до зовнішнього вала. Перед ним поряд з альтанкою звернути в ліс ліворуч однією зі стежок, кожна з яких веде навкруги Східного укріплення, яке ховається в лісі. Ендури та совкоцикли там пройдуть, чотирьохциліндрові — навряд. Ліс дуже густий, мабуть тому вали Східного укріплення досі зберігають вражаючу висоту та круті схили. Наша спроба пішки здолати вал була вдалою виключно тому, що в лісі є можливість триматись за дерева та чагарник.
   Повертатися до Котельви цікавіше іншим шляхом. На північ від східного укріплення пролягає добре накатана ґрунтовка, з якої відкривається чудовий краєвид на долину Ворскли. Нею можна потрапити в старе русло, а потім повернутися на асфальт. Втім, ухил цієї дороги доволі великий, а ґрунт — глина, тому раджу користатися цим шляхом тільки по сухому.
   Думка про оптимальність запропонованого маршруту в мене виникла постфактум. Скоробір, Барвінкова гора, місцевість, яка на схемі позначена як "Велике укріплення", а також Куземинське укріплення  поки що залишились для мене терра-інкогніто. Вважаю, що їхати до Більська має сенс щонайменше на два дні.
   Я обов'язково ще раз з'явлюсь на більських валах. І не тільки тому, що не все там побачив. У цієї місцевості є якась особлива магічна привабливість. Напевно духи скіфів-орачів досі доглядають свою твердиню.